Важко оцінювати весь бандл заразом, адже це три ргри, які відрізняються як у технічному плані, так і у плані якості самої історії. Якщо перша частина стала радше знайомством із персонажами та сюжетом, та й геймплей не такий відточений, то друга та треті дійсно порадували усім, а особливо музикою та детективною історією. Саме такі квести я й обожнюю.
Це як ідеальне оповідання - достатньо коротке, але при цьому так затягує, що складно відірватися. Тут чудова атмосфера, яка й перекриває простеньку графіку та механіку. Звісно, поціновувачам відкритих світів, крутого прокачування персонажів, складного сюжету та просто хай-епік тут нема чого робити. Проте як фанат рольових ігор я отримав чисте задоволення, вже дуже давно такого не було.
20 years after the first play through the game still shines. And it still feels like a breath of fresh air to have a story that does not revolve around some world-saving mission, evil lord battling or such. Here your mission is only to discover yourself and finally have a closure. That is all. So it plays like a wonderful interactive book with lots of things to do and stories to discover. What I would wish for is to have much deeper interactions with companions, but unfortunately at that time western game developers only started to look out to JRPGs for inspiration on character-oriented stories. Also almost all end-game areas are underdeveloped, so compared to Sigil they feel sketchy and very bland. Yet the finale is so moving and beautiful that anything can be forgiven. The fact is this - even with obvious flaws Planescape Torment is still one of the best RPGs around.
