Чудове продовження чудової гри. Усе найкраще, що було у KCD, тут ще більш відполіроване, а усе те, що шкутильгало, було вилікуване і доведене до пуття. Неймовірний досвід і вельми непогана українська локалізація.
Я – давній шанувальник ігор від CD Projekt RED. Тож коли вони анонсували Cyberpunk 2077, не вагаючись зробив передзамовлення. В день релізу я пограв години дві і через купу баґів і недоробок закинув гру. Я не писав розлючених твітів чи дописів про гру, адже був переконаний, що рано чи пізно CDPR доведуть її до пуття. Я вирішив зачекати з грою до виходу усіх патчів та контентних оновлень. Також пообіцяв собі більше ніколи не передзамовляти ігри. Час минув, розробники відточили гру, зробивши її справді крутою. А коли до усього вони оголосили про вихід української локалізації разом з DLC, я, попри обіцянку, знову зробив передзамовлення. Отже, я пройшов шлях від передзамовлень до відмови від них та знову повернувся до довіри розробникам, достатньої для повторного передзамовлення. Проходжу гру вперше і дуже тішуся. Грати насправді дуже цікаво і гра виправдовує усі очікування (нуууу майже, але то вже було б чіпляння).
Хроніки Миртани: Архолос — це не просто мод. Це нова гра, яка слугує приквелом до "Готики". Вона не лише чудово передає атмосферу другої гри серії, але й вдосконалює мало не кожний аспект гри. Для шанувальників серії "Архолос" стане гарним приводом повернутися до знайомого світу, відкривши для себе небачену раніше його частину і познайомившись з новими персонажами (і зустрівши декількох старих). Раджу цю гру абсолютно усім поціновувачам перших двох ігор "Готика".
KC: Deliverance викликає неоднозначне перше враження. У перші години гра дуже відштовхує "мертвими" за рахунок відсутніх рухів зіниць обличчями персонажів, дещо "зомбуватими" НІПами, а також першоособовими анімаціями, які дуже нагадують другосортні сурвайвали. Однак варто змусити себе звикнути до недоліків і надреалістичності ігрового процесу (а також, бажано, встановити кілька модів), аби могти захопився цією грою. Так, вона повна дрібних баґів, але водночас пропонує щось, чим розробники ролівок вже давно нас не тішили: справедливість. Персонаж гравця має ті ж самі анімації, вміння, зброю й обладунки, що й вороги. Звучить просто, але у більшості сучасних рольових ігор герой за замовчуванням крутіший за усіх на світі і має здібності яких ніколи не матимуть вороги. У KCD гравцеві доведеться дійсно стати частиною світу, аби могти у ньому виживати і перемагати. Ця гра не робить гравця обраним рятівником світу, а натомість реалістично демонструє життя простого коваленка, який потрапляє у вир політичних інтриг, і мусить зі шкіри лізти, аби вислужитися перед панами. Гравець збудовує персонажа з нуля, навчаючись читати, володіти мечем, полювати з луком і тримати язик за зубами у присутності вельмож. І це справді круто. Система збережень у грі спершу викликає подив, адже зберігатися можна лише за допомогою "Рятівного шнапсу", який гравцеві слід купувати або варити. На перший погляд, дуже дивно не могти зберігатися у сучасній грі. Однак саме такий підхід змушує гравця відігравати свою роль і добряче думати перш ніж діяти. На високому рівні складності на мапі відсутня позначка головного героя, тож гравцеві потрібно досліджувати світ гри, запам'ятовувати стежки і вчитися орієнтуватися на місцевості. З недоліків можна відзначити дещо кепську економіку, кострубатість анімацій і ряд дрібних баґів. Та переваги гри легко покривають усі ці недоліки і грати все одно надзвичайно цікаво. Особливо на високому рівні складності. Дякую Warhorse за українську мову інтерфейсу.
Kingdom Come викликає неоднозначне перше враження. У перші години гра дуже відштовхує "мертвими" обличчями і дещо "зомбуватими" НІПами, а також першоособовими анімаціями, які дуже нагадують другосортні сурвайвали. Однак варто змусити себе звикнути до недоліків і надреалістичності ігрового процесу (а також встановити кілька модів), аби могти захопився цією грою, адже вона пропонує щось, чим розробники ролівок вже давно нас не тішили: справедливість. Персонаж гравця має ті ж самі анімації, вміння, зброю й обладунки, що й вороги. У більшості сучасних рольових ігор герой завжди крутіший за усіх на світі, і має здібності, яких ніколи не матимуть вороги. У KCD гравцеві доведеться дійсно стати частиною світу, аби могти у ньому виживати і перемагати. Ця гра не робить гравця рятівником світу чи супергероєм, а натомість реалістично демонструє життя простого коваленка, який потрапляє у вир політичних інтриг. Гравець збудовує персонажа з нуля, навчаючись читати, володіти мечем, полювати з луком і тримати язик за зубами у присутності вельмож. Система збережень у грі спершу викликає подив, адже зберігатися можна лише за допомогою "Рятівного шнапсу", який гравцеві слід купувати або варити. Однак саме такий підхід змушує гравця (принаймні першу половину гри, доки той бідний мов церковна миша) відігравати свою роль і добряче думати перш ніж намагатися вбити ворога чи поцупити щось з кишені крамаря. На високому рівні складності на мапі відсутня позначка головного героя, тож гравцеві потрібно досліджувати світ гри, запам'ятовувати стежки і вчитися орієнтуватися на місцевості. З недоліків можна відзначити дуже кепську економіку (ви швидко станете дуже багатими і не матимете на що витрачати гроші), кострубатість анімацій, музику, яка не завжди відповідає тому, що діється на екрані і ряд дрібних баґів. Та переваги гри легко покривають усі ці недоліки і грати все одно надзвичайно цікаво. Особливо на високому рівні складності. Окреме спасибі Warhorse Studios за українську мову інтерфейсу.
У наш час модно створювати величезні ігрові світи і так-сяк наповнювати їх квестами і пригодами. У Plague Tale все навпаки. Ця гра — це передусім чудова, зворушлива і трохи моторошна історія, події якої відбуваються у напрочуд гарному, сповненому деталей, похмурому світі. Вражає увага розробників до деталей. Не кожна ААА-гра може похизуватися такою величезною кількістю графічних дрібничок, якою у Plague Tale наповнена кожна місцина. Це створює неповторну атмосферу. Персонажі озвучені виразно й емоційно, тож у них легко віриш. Їхні пригоди сповнені драматичних моментів і непередбачуваних подій, які неодноразово змусили затамувати подих. А підкреслює все це неймовірно атмосферна музика. Ця гра — це не просто забавка. Це досвід, який я бажаю пережити кожному ґеймеру.
The Witcher 3 is awesome. Everybody knows this. But here's why it's far from perfect: lore-unfriendly gameplay. The levelling system just doesn't work for The Witcher game. You start your game as Geralt, the most renowned master of the sword. And yet if you stray from the path set by developers (in other words, if you go where you're not meant to be yet) you will have your behind handed to you by the same type of monster that you easily killed in the previous location. This makes absolutely no sense. Also, missing animations for potion drinking, simplified alchemy, some bugs here and there... so yeah, this is still my favorite game of all time. But it's far from perfect.
This game had way lower budget and smaller team than what it took to make the likes of The Witcher or AC Odyssey. But they still managed to achieve their goal and make a great experience, one you are not likely to forget. From the get-go it's obvious that they had to cut many corners: character models are akin to those in Skyrim or The Witcher 2 (both from 2011), some interiors and NPCs are copypasted and voice acting can (at times, although not always) be meh. But what they did get right is world building, setting, characters, story and quests. The world (despite not being seamless and consisting of multiple medium-sized hubs) can be astonishingly beautiful (although for some reason the devs opted to fill it with ugly brown filter - look up a decent ReShade preset to fix colors or poke me to get one), its landscapes breathtaking. Companion characters and main NPCs are well-written and believeable. The story is unpredictable and quite interesting and so are the quests that never have player be a delivery boy. Despite the game having its limitations. I enjoyed every second of it and wholeheartedly recommend it. Pros • Interesting story • Unpredictable and well-written quests • Believeable characters with interesting backstories • Beautiful world (that need a ReShade to fix brown tint, but still) • Rich leveling system • Fun combat that (for me) never really got old. Cons • Poor character models • Low variety in the world's fauna (which is still believeable, I guess) • At times terrible voice acting (for the Natives faction - their accents are not believeable, but maybe it's just me) • Use of copypaste in interior design (unavoidable for such a small team, but still a flaw)
